18 лютого 2021 року марсохід NASA Perseverance приземлився на поверхні Червоної планети. Місія триває, але за отриманими результатами вже увійшла в історію.

Протягом цілих століть люди розмірковували над імовірністю життя на Марсі, зважаючи на близькість та подібність цієї планети до Землі. Серйозні пошуки ознак життя розпочалися у XIX столітті, і вони продовжуються й досі через телескопні спостереження та космічні місії із висадкою апаратів на Марсі. В той час як рання праця в цьому напрямку зосереджувалася на феноменології та межувала із фантазією, сучасні наукові підходи змусили науковців фокусувати увагу на пошуку води, хімічних біосигнатур у ґрунті та кам'яних породах на поверхні планети, а також біосигнатур у газах атмосфери.

Марс становить особливий інтерес у контексті дослідження виникнення життя через схожість цієї планети до Землі на ранніх етапах її формування. Марс видається особливо сприятливим для таких досліджень, оскільки він має холодний клімат, на ньому відсутні такі явища як тектоніка плит або дрейф континентів, тож планета залишилася майже незміненою з кінця Гесперійського періоду.

Гідросфера Марса — сукупність водних запасів на планеті Марс. У широкому сенсі у склад гідросфери Марса включають запаси рідкої води (у вигляді підземних вод під поверхнею планети), запаси води у вигляді криги на полюсах та у ґрунті, а також атмосферну воду у вигляді водяної пари (туману, снігу) та воду, що містять живі організми (якщо такі є).

Водяної пари в атмосфері Марса небагато, її кількість змінюється залежно від пори року. Геологи вважають, що раніше на Марсі було багато води. На знімках з космічних апаратів можна побачити довгі гіллясті долини, які схожі на пересохлі русла річок. Їхня довжина — десятки та сотні кілометрів. Деякі особливості марсіанського рельєфу вказують на наявність у минулому гігантських льодовиків. Судячи з того, що ці форми чудово збереглися та не встигли покритися наступним пізнішим шаром ґрунту, вони мають відносно малий вік (десятки або декілька сотень мільйонів років).

Поки ви читаєте цю статтю, поверхнею Марса рухається марсохід Perseverance, який приземлився на червону планету 18 лютого цього року.

Цей надзвичайний апарат розвиває швидкість до 150 метрів на годину. На своєму борту він несе чимало інструментів і механізмів, за допомогою яких вже зробив кілька новаторських експериментів. Perseverance перетворив розріджену марсіанську атмосферу, багату вуглекислим газом, на кисень і запустив перший керований політ гелікоптера на іншій планеті. Він вже зробив три успішні польоти, кожен з яких довший і вищий за попередній.

Але що або хто ще міг прибути на Марс разом з усім цим обладнанням? Чи могли бактерії чи спори з Землі випадково потрапити у космос, пережити космічну подорож і оселитися на Марсі?

Метан (СН4) — це органічна молекула, що складається з одного атому вуглецю та чотирьох атомів водню. Цей безбарвний газ створює сильний парниковий ефект, і в атмосферу Землі він потрапляє в основному завдяки біологічним процесам. Зокрема, метан може виділятися внаслідок розкладання органічної речовини в осадових породах. Крім того, як побічний продукт його виробляють з рослинної речовини прості мікроби, які називаються анаеробними метаногенними археями. Багато з цих мікроорганізмів живуть в травних системах тварин, особливо термітів та корів, та відповідають за метеоризмю

Без участі живих організмів метан утворюється в основному двома шляхами: під час магматичних процесів та у реакціях між водою, газами і породами. Важливими джерелами метану є болота, вулкани, глибоководні термальні джерела та відкладення під антарктичним льодом і арктичною мерзлотою.

Кідонія — регіон в північній півкулі Марса, що містить низку «столових гір» (пагорбів з пласким верхом і крутими схилами). Названий на честь давньогрецького полісу Кідонія, що містився на північно-західному узбережжі Криту.

В області Кідонія міститься «Марсіанський сфінкс» — утворення на поверхні Марса, вивітрений пагорб, яке на перших фотографіях зі станції «Вікінг-1» виглядало схожим на величезне кам'яне обличчя людини. Нерідко вказували і на якісь «піраміди», розташовані біля «сфінкса». Ці фотографії привели до народження величезної кількості газетних «качок», фантастичних і псевдонаукових розмов.

Пізніше, при детальнішому фотографуванні, проведеному станцією «Mars Global Surveyor», виявилося, що схожість об'єкту з людиною була лише ілюзією, викликаною грою світла і тіні, а також низькою роздільною здатністю фотокамери апарата. «Піраміди» ж є звичайними скелями.

Нікола Тесла вже давно перетворився з просто відомого (якщо не сказати легендарного) вченого та винахідника на натуральний медійний міф. Що йому тільки не приписують: падіння Тунгуського метеорита, участь у всіляких містифікаціях двадцятого століття, зв'язок з тарілками, що літають, відкриття способу передавати енергію через якийсь ефір і винахід «променів смерті».

Крім всієї цієї надзвичайно захоплюючої нісенітниці Тесла дійсно приклав руку до створення одного з найпопулярніших міфів початку XX століття. Так, це знову горезвісне життя на Марсі. Перебуваючи в 1899 році в Колорадській обсерваторії, він виявив серед радіоперешкод сигнали, що повторюються, і зробив припущення, що вони виходять з іншої планети, можливо з Марса. Приблизно це він висловлював у одному з інтерв'ю 1901 року, заперечуючи можливість випадкового характеру перешкод. Через рік завдяки ЗМІ розійшлася чутка, що цю гіпотезу підтримав відомий фізик Вілльям Томсон.